2 січня у Києві дослідники нагадали добре відомі факти про роль лівих у національній історії, які сьогодні багато кому хотілось би зробити добре забутими. Праві замовчують, що соки з українських трударів вичавлювало не лише самодержавство, а й інші суб’єкти: західно-європейський капітал (аграрний на Галичині, металургійний на Донбасі) та свої «рідні» експлуататори (Симиренки, Терещенки). Показово, що вперше незалежність України було обгрунтовано саме з марксистських позицій – у 1895 р. Юліаном Бачинським опубліковано твір «Ukraina Irredenta».

Відзначалось, що серед ворогів більшовиків були три соціалістичні партії з Центральної Ради: УПСР, УСДРП, УПСФ (остання була соціалістичною лише формально, зате всередині перших двох існували сильні ліві крила, на базі яких згодом утворилися дві українські небільшовицькі комуністичні партії – «боротьбисти» й «укапісти»). Вони поступово радикалізувалися вліво, відкрито виступали за владу рад, але залишались прихильниками самостійництва. «Більшовики – це соціал-революційна сила, але відносно України їх політика окупаційна», – так Артем Клименко описав позицію Української комуністичної партії, що постала на базі УСДРП (незалежних) і стояла на принципах націонал-комунізму. Вона проіснувала до 1925 року, а її теоретичним фундатором був В.Шахрай. Безперечно, більшовики недооцінювали важливості національного питання. Саме тому два походи на Україну зазнали невдачі. Хоча причини цього можна пояснювати по-різному. За висловлованням історика Марлена Інсарова, більшовики були «українською партією русифікованого міста». Ігнорування національного питання сталось без злісного умислу: робітники мало надавали значення культурним питанням.

Тогочасний соціалізм слід розглядати як бажання вирвати суспільство з периферійності. Історична заслуга більшовиків полягає у тому, що до 20-их років вони усвідомили: закріпитись в Україні без опори серед селян неможливо. Місто мало поступитись селу у мовному питанні, а село – визнати керівну роль міста в економічному житті. Це дозволило, як зазначає М.Інсаров, відкрити новий образ України як передової промислової країни, де розвивається наука; держави, що за словами Миколи Хвильового, стане мостом між робітниками Заходу та селянами Сходу. Зараз домінує інший образ: території, де рапс виснажує землю заради світового ринку. Остання українська революція 2013-2014 рр. була зосереджена проти деспотизму, корупції та поліцейщини – окремих проявів підкореного статусу, вважає Марлен Інсаров. Тому книга В.Шахрая зберігає актуальність.

«Про цей захід особливо важливо розповісти російським так званим «комуністам», які досі вважають, що України нема», – резюмував підсумки обговорення філософ Олександр Шевченко.

 

Віталій ДУДІН,
«Соціальний рух»