Йдеться про проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії загрозам національній безпеці в інформаційній сфері (№6676) авторства нардепів Андрія Тетерука та Ігоря Вінника. Важливо, що раніше президент доручав розробити подібний проект Уряду. Хоча показаво, що документ розробили представники найбільших олігархічних фракцій. Їх витвір здатен обмежити свободу інформації, зменшити кількість інтернет-провайдерів і узаконити блокування «Вконтакте» та інших сайтів Указом Президента №133/2017 від 15 травня ц.р.

1. Легітимація заборон

Блокувати сайту можна буде не лише за рішенням суду: це може робитись з ініціативи прокурора, слідчого (до 48 годин) чи на підставі рішення РНБО (стаття 18-1 Закону про телекомунікації). При цьому слідчий чи прокурор не можуть ініціювати виключення сайту з переліку. Оператори телекомунікацій будуть зобов’язані блокувати сайти та «припиняти пропуск всіх видів трафіка».

Статтю 4 Закону «Про санкції» буде доповнено новим різноводим обмежувальних заходів: «блокування доступу до визначеного (ідентифікованого) інформаційного ресурсу (сервісу) в інформаційно-телекомунікаційних мережах (системах)». Цим автори підтвердили висновок про те, що на момент видання Указу №133/2017 про введення в дію рішення РНБО відповідного інструменту у влади не було. У пояснювальній записці народні депутати прямо зізнаються, що такий закон потрібен для реалізації Указу. Тому завзяття, з яким провайдери блокували сайти на другий день після підписання Указу виглядає не інакше, як патріотичний порив.

На цьому тлі цікавим виглядає роз’яснення Нацкомісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв’яку та інформації, де санкції визнано обов’язковими до виконання. Дивним на цьому фоні виглядають і рішення Вищого адміністративного суду України, що не побачив порушень у забороні сайтів. Суд один раз відмовив у задоволенні позову та відмовився розглядати ще одну справу зі схожих мотивів. Щонайменше у п’яти випадках ВАСУ направив позивачів до Конституційного Суду України. Свого роду суддівським тролінгом можна назвати ще одну ухвалу, де позивачеві рекомендували звернутись до загального суду, адже він назвав себе користувачем Інтернету, тому спір є звичайною справою про порушення прав споживачів.

2. Невизначене «кримінальне чтиво»

НКРЗІ вестиме Єдиний реєстр виконання судових рішень і застосування санкцій у сфері телекомунікацій. До нього потраплятимуть сайти, що містять інформацію, поширення якої в Україні заборонене.

Такого визначення законопроект не містить. Згідно чинного Закону «Про інформацію», за  порядком  доступу  інформація  поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом (стаття 20). Термін «заборона» використовується лише у статті 24 Закону у контексті заборони цензури. Закон про інформацію дозволяє обмежувати доступ до інформації виключно на підставі закону, а не, скажімо, рішення РНБО.

Кримінальний кодекс України доповнюється Розділом XIV-2 «Заходи щодо блокування інформаційних ресурсів (сервісів) в інформаційно-телекомунікаційних мережах (системах)». Ці норми мають невизначену правову природу. Якщо це запобіжні заходи, то вони мали б міститись у Кримінальному процесуальному кодексі. Якщо ж це різновид кримінально-правових заходів, то застосовуватись вони можуть лише на підставі вироку. Згадується термін «інформація, з використанням якої вчиняються тяжкі або особливо тяжкі злочини». Під такої інформацією можна розуміти, що завгодно: навіть бухгалтерські статті можуть використовуватись для ухилення від оподаткування. Нерідко у вироках про заклики до повалення ладу фігурують Facebook-матеріали: чи достатньо цього, аби нейтралізувати цю соцмережу? Якщо власник сайту із забороненим контентом не розмістив контактних даних, то блокування здійснюється без його попередження.

3. Безконтрольні перевірки та штрафи

Визначено широке коло порушень, за які накладатимуться штрафи у позасудовому порядку згідно закону про телекомунікації. Відзначимо, що КУпАП і так передбачає персональні штрафи для керівників за невиконання вимог НКРЗІ. Ці штрафи зростуть згідно поправок до ст.188-7 і верхня межа складатиме 10 200 грн. Згідно проекту, санкція накладатиметься у розмірі 1% від доходу від надання телекомунікаційних послуг за попередній календарний рік. Якщо компанія надає і послуги Інтернету, й інші послуги (цифрове телебачення), то шртаф сплачуватиметься із загальної суми. Більше того, якщо оператором надаються не лише телеком-послуги, то штраф обчислюватиметься від загального доходу. Приміром, для ПрАТ «Індастріал Медіа Нетворк» (провайдер IPnet), що діє лише на території Києва, штраф склав би 214 тис. грн (а за повторне порушення – у 5 разів більше). При цьому деякі склади носять розмитий характер: за порушення вимог законодавства, які «мотивовано могли б призвести до заподіяння шкоди суб’єктам ринку телекомунікації або інтересам держави». Фактично, це означає можливість одночасного притягнення до адмінвідповідальності та накладення адміністративно-господарських санкцій.

На відносини у цій сфері не буде поширюватись закон про держнагляд за підприємництвом №877-V: це відкриває можливості до безконтрольних перевірок операторів.

Прийняття закону створить небезпечний прецедент, коли влада здійснюватиме авторитарні кроки і лише потім виникатиме закон, що їх виправдовує. Як бачимо, навіть декларована політика дерегуляції не перешкоджає виникненню подібних ініціатив. Держава не регулює економіку, зате вправно ставить під контроль мережу (хоча обхід Конституції не кращий шлях зменшення напруги). Немає сумнівів, що цей закон буде непропорційно бити по ідеологічним опонентам влади, зокрема прихильникам лівих поглядів. Цей крок означає монополізацію владою Інтернету як суспільного надбання. Інтернет слугуватиме лише для державної пропаганди або отримання прибутку, а не поширення інформації. Крадіжка права на Інтернет – це і є кіберзлочин, якому слід протидіяти.

Віталій Дудін,
«Соціальний рух»