Штучна небезпека

Основний профіль роботи підприємства – виготовлення міндобрив на основі карбаміду та аміаку. Саме на цьому підприємстві в Одесі знаходиться найбільше в Європі сховище аміаку, безпечне функціонування якого залежить напряму від спроможності підприємства функціонувати безперебійно. Для функціонування підприємству потрібен газ, який за допомогою високотехнологічного обладнання та навичок спеціалістів найвищого рівня, перетворюється на добрива.

Замість безперебійного функціонування, підприємство працює 3 дні на тиждень, ще частину штата працівників перевели на відпустку із 50%-компенсацією зарплатні. Кожного дня звільняються працівники. Із 4000 працівників штат скоротився до 2800 за останні пару років.

За словами оператора основного цеху Іллі Юрченко, за останні 2 дні звільнилось ще 30 людей, троє з них з його (основного) цеху.

“Аби замінити мене, якщо я піду з роботи підприємству знадобиться мінімум 3 роки, щоб навчити більш-менш досвідченого оператора основного цеха, який зміг би працювати самостійно. А я наразі працюю один ще і за змінного слюсаря, і за змінного КИПівця. Доходить до того, що 1 людина зараз виконує роботу десятьох без підвищення кваліфікаційних виплат”.

Хиткий запобіжник екологічної катастрофи

Одеський припортовий завод зараз знаходиться у взірцевому стані – “іржавих труб тут немає, добре доглянуте підприємство. Аналогічні підприємства у значно гіршому технічному стані. Проте чи довго така ситуація протримається, при нинішніх тенденціях – велике питання” – каже Ілля.

Підтримувати підприємство в робочому стані допомагає толінг – робота підприємства на давальницькій імпортній сировині. “То з однією компанією так працюємо, то з іншою. Так пропрацювали від минулої зими. Профільно не працюємо з квітня 2018 року” – за словами Юрченка. “Було таких три партнери: надавали сировину, а ми їм продукцію із доданою вартістю. Замовники лише за обробку платили. Це дешевше для замовника та дозволяє ОПЗ залишатись “на плаву”: агрегати та обладнання вимагають цілодобового обслуговування та делікатного підходу. Аміакосховище місткістю в 120 тисяч тон – небезпечне обладнання”.

Одеський припортвий завод

У серпні-вересні ОПЗ провів тендер на вибір фірми-давальця сировини (толінг). Але постачальник, який виграв тендер, не зміг виконати взяті на себе зобов’язання по запуску підприємства і угоду довелось розірвати. Новий тендер виграла компанія з Оману. Проте 2 місяці Фонд держмайна (мажоритарний власник Одеського припортового завода) не підписував угоду і постачальник передумав співпрацювати з ОПЗ.

Працівники на сьогодні мають п’яти-тижневу затримку зарплатні, останню зарплату отримали за жовтень і розпочали флешмоб в соцмережах із вимогою виплатити зарплатний борг. Вимоги адресують до адміністрації підприємства, Фонда держмайна, Кабміна та Прем’єр-міністра.

Щось зламалось

До 2014 року підприємство орієнтувалось високотехнологічної продукції на експорт. Із ростом ціни на газ – переходом на ринкове ціноутворення – рентабельність підприємства почала падати. Треба розуміти, що економіка функціонувала комплексно та вимагала комплексного підходу. Дешевий газ забезпечував підприємства типу ОПЗ дешевою сировиною, а населення – дешевими комунальними тарифами.

Таким чином, зараз замість торгівлі на експорт продукцією із найвищою доданою вартістю, тепер можемо хіба що надавати послугу з обробки сировини транснаціональним корпораціям або продати комусь із олігархів доведене до нерентабельності підприємство та здирати з населення шалені комунальні платежі.

“Останні місяці підприємство не працює за профільним напрямком. Проте перевантажуємо аміак з Тольятінського аміакопроводу. Ми тут вантажимо на кораблі, вони пливуть куди треба. Проте тариф за цю послугу не переглядався з 2008 року, хоча ціни та мінімальна зарплата, комунальні тарифи зросли.”

Вважається, що підвищення підвищення розцінок на нинішні послуги ОПЗ не дозволять йому конкурувати з іншими підприємствами і не дадуть підприємству навіть ті скромні прибутки, що є зараз.

Жорстка економія

Соціальні проекти першими “пішли під ніж”. ОПЗ більше не могло утримувати соціальну інфраструктуру: компанія передала на баланс міста Палац культури та гуртожиток. Профспілка приймала активну участь у відновленні пільг для працівників за шкідливість деяких факторів виробництва. Частина об’єктів все ще на утриманні підприємства.

Аварій не було, але ризики дуже зросли, у зв’язку з економією. Всі звільняються і їдуть закордон. “Спеціалісти – хіміки й ті, хто з небезпечним обладнанням працює – 2 роки тому хто в Росію, хто в Алжир, хто в Чехію на ідентичні підприємства за вищою зарплатнею поїхали. Не кажу вже про тих, хто зварювальниками чи просто далекобійниками поїхали на заробітчанство.” – каже мій співрозмовник Ілля Юрченко. Навчити таких працівників тут наново Україні буде задорого.

Об’єктивний вихід – відновлення роботи підприємства за профільним напрямком: виробництво аміака та карбоніда.
Підприємство має велетенські борги перед Фірташем та Нафтогазом за постачання газа.

Це останнє державне підприємство, що виробляє міндобрива та поки що здатне приносити державі колосальні прибутки. Проте його вірогідно доводять до збитковості, аби дешево приватизувати.

Артем ТІДВА,

Соціальний рух