Нинішня президентська кампанія не виправдала найгірших побоювань, але й не принесла перспектив. Вона підтвердила відсутність у великій політиці сил, які репрезентують маси найманих працівників, тобто більшість громадян України.

Змістовна політика зникає

Позитивом є банкрутство курсу президента на убивчі неоліберальні реформи та залякування електорату. Навіть ті, хто схилявся до підтримки Петра Порошенка, вже стомились від беззмістовних мантр про армію, мову, віру чи томос як найвище досягнення державотворення. Розкрадання оборонного бюджету яскравим чином вказує на ціну його гасел із трьох слів по кілька літер.

Може здаватися, що Юлія Тимошенко є чи не єдиною з усіх кандидатів, що доклала чималих зусиль до формування і обговорення своєї програми. Однак давайте будемо відверті: ця програма і її обговорення є очевидною імітацією політичного процесу. На те, що нас чекає в разі її перемоги, вказують заяви Арсена Авакова: вони між собою про все вже домовились.

Несподіванкою кампанії вважається поява на політичному небосхилі Володимира Зеленського. Це свідчить про те, що в Україні не все вирішено наперед. Проте сучасна українська демократія — це демократія зневірених і атомізованих індивідів, що позбавлені впливу на формування політичних програм. Єдине, що їм дозволено — обирати між брендами в політичному супермаркеті. Зе! — це, звісно, саме такий олігархічний бренд, який підкреслено відмовився імітувати наявність програм. Той факт, що виразником недовіри до політичного класу став не представник протестного руху, а залежний від одного з олігархів комік, свідчить про слабкість громадянського суспільства. Підтримка Зеленського — це виклик системі імітації змістовної політики, шляхом відмови від змісту. Можливо, він буде слабким президентом і зможе менше зашкодити Україні.

Gasla-1

Права загроза залишиться

Кандидати першої трійки використовують у своїх іграх неонацистські угруповання. Порошенко залучає кишенькових нацистів з «С14» під кураторством СБУ, а Тимошенко — працює у зв’язці з міністром внутрішніх справ, а відтак і «Нацкорпусом». Хоча жоден кандидат із «фаворитів» не зацікавлений у протидії ультраправим. Роль на виборах націоналіста Руслана Кошулинського виглядає технічною: йому треба показати, що є хтось правішим за президента. Бажання Гаранта виглядати дуже войовниче привело до провалу політики відносно конфлікту на сході України. Це дозволяє таким представникам капіталу як Олександр Вілкул паразитувати на питаннях миру і підтримки громадян на окупованих територіях.

Правляча верхівка й залежна від неї «громадськість» звернула увагу на небезпеку парамілітарних угруповань лише зараз, коли ультраправе насильство обернулось проти них самих. Кожна з фракцій великого капіталу помічає лише тих, які працюють на конкурентів. Усі роки, поки від терору неонацистів страждали профспілкові, соціальні, феміністичні активіст(к)и, а також усі, хто був для вуличних неонаці зручною мішенню, вони воліли всіляко потурати цьому явищу. Ультраправі не знаходять електоральної підтримки у суспільстві, та цього, на жаль, не можна сказати про їхній силовий ресурс. Не слід виключати і небезпеки від отруєння протестних рухів дискримінаційною ідеологією. Сьогодні безпеку і громадянські свободи може врятувати лише класова солідарність українців.

Gasla-2

Тепер про лівий фланг. Але хочеться мовчати…

На цих виборах класовий характер політики проявився хіба що у підтримці екс-регіонала Юрія Бойка з боку Федерації роботодавців. Це сигналізує, що власники будуть намагатись прямо впливати на політику. А що ж трудящі?

На жаль, ті політичні бренди другої лінії, які позиціонували себе лівими, в цій кампанії виявилися ще більш жалюгідною імітацією. Перефарбований нещодавно з «простих людей» у «соціал-демократи» Сергій Каплін довів, що не має бажання створювати організації партії, яку очолює. Хоча, можливо, відсутність ініціативи це й добре. Формально він залишається виразником інтересів професійних спілок у парламенті. Проте його справжній професійний інтерес полягає у тому, щоб відірвати голоси у пані Ю. Кампанія пана Капліна дедалі більше перетворюється на пародіювання конкурентки за дрібним прайсом. І ми точно переконані, що ніхто не може повестись на псевдо-соціалістичний дурман іншого «соціаліста за посадою» – Іллі Киви. Маючи ультраправий бекграунд, він бачить метою не стільки дискредитацію лівих ідей, скільки знищення осередків Соцпартії.

Серед спроб відновити ліву політику можна було б виділити висунення без наявності олігархічного фінансування кандидатури Олександра Мороза. Але, на жаль, навіть йому не під силу омолодити партійний лівий рух…

Ганебні вибори – це ще не кінець

Щоб припинити знелюднення та розпад країни, необхідно рішуче позбавити олігархів можливості її грабувати, не сплачуючи податки, занижуючи зарплати та обдираючи населення тарифами на послуги та товари першої необхідності. Нагнітання воєнної істерії використовується олігархами для прикриття власного здирства та мародерства, яке зводить нанівець зусилля з підвищення обороноздатності, які щедро фінансуються з кишені мільйонів платників податків. Обмеження свободи слова, совісті та зібрань, запроваджені під приводом «декомунізації», спрямовані на те, щоб не допустити гуртування дієвої опозиції олігархії, яка пожирає країну зсередини.

Жоден з кандидатів не пропонує притомного шляху вирішення цих проблем, а більшість з них удають, що їх не існує, обмежуючись ритуальним заклинанням корупції (Анатолій Гриценко). Складається враження ніби корупційна система не створена для збагачення тими ж олігархами. Для жодного з претендентів капіталістична система не є проблемою  – вони хочуть лише трохи змінити її фасад. Прикрість моменту у тому, що ультраправі виглядають єдиною їй альтернативою. Насправді ж попри свою мобілізацію, вони не здатні добитись перемоги. На їхню силу влада відповість ще більшою силою, а примітивна ідеологія націоналізму не об’єднає увесь народ.

Хто б не став президентом, найманим працівникам не слід чекати поліпшення становища чи появи «кращих» лідерів. Робітничому класу необхідно створювати власні структури, політичну партію, масовий соціальний рух. Від працюючих людей залежить уся економіка, тому вони можуть змусити рахуватись із собою. Опозиція робітників зможе повернути у політику дух конкуренції програм. Ми ще будемо згадувати нинішнє змагання пустопорожнього креативу як дурний сон.

He ждіть рятунку не від кого:
Ні від богів, ні від царів!

Ані томос, ані шоу не врятують Україну!

Ми закликаємо робітників гуртуватися навколо незалежних профспілок та власних організацій. Цей амбітний план можна почати з конкретних дій. Закликаємо виходити 1 травня на 95 квартал (м.Кривий Ріг) на демонстрацію за трудові та соціальні права проти олігархічного політичного режиму!