У Львівській області не вистачає працівників_ць на виробництвах. Наприклад, завод «Фуджікура», яка нещодавно відкрився, має проблему з великою плинністю кадрів («Соціальний рух» представляв у суді інтереси працівника підприємства, який створив профспілку і оскаржував звільнення. Тоді суддя Еллі Радченко стала на сторону впливової корпорації, а нещодавно її звільнили за підрив авторитету правосуддя– ред.). Зарплата є лише одним з чинників: у 2016-2017 роках працівники масово говорили про психологічний тиск, образи, приниження, труднощі піти у відпустки. Очевидно, що плинність могла вплинути на ставлення менеджменту – цього року під час опитування працівники зауважували, що на роботі «стали менше кричати, почали нормально говорити».

Останні 2-3 роки на роботу за кордон їдуть ті, хто раніше ніколи не планував, зокрема, молодь

Це тимчасова трудова міграція, більшість не планує залишатися жити за кордоном. Ті, хто їдуть вперше, мають багато сумнівів, переживань, дуже часто брак інформації про те, куди їдуть.

Під час інтерв’ю ми зустрічали тих, хто їхав, навіть не запитуючи про оплату праці. Ситуація пов’язана з тим, що в Україні порушується трудове законодавство. І ті, хто виїздить, не знають своїх базових прав, не мають практики захисту своїх прав у себе в країні. При виїзді на роботу за кордон, саме ці працівники стають ще більш вразливими.

Львів себе позиціонує, як «креативне місто», це місто, яке об’єднує творчих людей з різних регіонів і країн. Але соціальні проблеми 90% населення витіснені з публічного простору, Львів офіційний хоче говорити про гарне. Потім маємо такі кампанії для обмеження виїзду українців.

Ситуація може змінитися, якщо на регіональному рівні і національному рівні йтиме мова про проблеми працівників і працівниць як в Україні та за кордоном

У нас людина праці є невидимою, наодинці зі своїми проблемами. Обговорення проблем – це перший крок до їх вирішення, не замовчування.

Спочатку впродовж років влада мала труднощі визнати, що є трудова міграція, тепер же хоче її заборонити чи обмежити. Треба перестати мислити у рамках «добре» і «погано». Трудова міграція – це світовий процес. Ми в Україні геть не знаємо своєї трудової міграції – якими є досвіди перебування і умови праці? Як гарантувати безпеку українців під час виїздів за кордон? Що допоможе адаптуватися в Україні після повернення?

Сподіваюся, що ця кампанія, принаймні, сприятиме просвіті українців і українок, рішення залишатиметься за кожним і кожною.

Для ілюстрації надано уривки з виставки «Щоденник молодої заробітчанки», яка готується до відкриття у Львові, на основі досвідів українських заробітчанок. Виставка підготована спільно з заробітчанками

Наталя

Я не знала про закони чи права, тому мене і надурили наші українcькі посередники. За посередництво заплатила гроші.

Мені сказали, що я буду в готелі прибирати. Сіла в автобус їхати, мені шлють повідомлення, що то буде інша робота. Приїхала, мала бути на рибі, чистити рибу… Була дуже втомлена, не могла спати через стрес, то я поїхала до сестри, яка теж в цей час була в Польщі, вона працювала на кухні в ресторані. Я писала, щоб вони повернули мені гроші, але вони не відповідали.

Були складні моменти через мої страхи, мою заляканість, невпевненість у собі. Це те, що я називала «українські стратегії поведінки», це те, як я звикла почуватися вдома. Я ночами не спала, думала, що мені говорити на роботі, якщо у мене була якась проблема. Це тому, що тут, в Україні, я мала негативний переважно досвід спілкування на роботі, тиск, стрес. На заробітках я відчула на собі, що зміни можливі, можна себе почувати краще.

Олександра

Робота була на зборі овочів. Господарі були злі. Хотіли, щоб ми працювали якомога більше. Деколи по 14 годин. Хазяйці завжди було мало того, що ми назбирали. Хазяйка влаштовувала конкурси, хто більше і швидше збере овочів. Дві дівчини не витримали і поїхали через тиждень. Я і ще одна дівчина залишилися.

Оля

Коли я приїхала у сім’ю, умови праці виявилися іншими, ніж ми говорили. Дітей було четверо, мені сказали ще готувати їсти для них. Про це не йшлося. Ми не обговорювали всі деталі перед тим: думала, що оскільки я знайшла цю роботу через знайомих з церкви, то все буде добре. А мені в кінці ще треба було перераховувати дні і роботу, бо не заплатили мені всю зарплату.

Раніше «Соціальний рух» писав про те, коли заробітчани повірять в незалежну Україну.