Кабінет Міністрів України вніс до парламенту обіцяний багатіям проект закону «Про приватизацію державного майна» №7066 (Проект). Він прискорить процедуру приватизації, але загальмує розвиток науки і культури, а також створить загрози для зайнятості та нацбезпеки. У порівнянні з чинним Законом він розширює кількість об’єктів, доступних для приватизації, та звужує роль трудового колективу.

1. МЕЖІ ПРИВАТИЗАЦІЇ

Радикально змінюється підхід до визначення об’єктів приватизації (ст.4 Проекту). Знімається обмеження на продаж: – закладів культури, що забезпечують державні соціальні нормативи у сфері обслуговування населення закладами культури; – майна Національної академії наук України та галузевих академій наук (ч.2 ст.5); – міського електротранспорту (ч.2 ст.5 Закону); – міжнародних аеропортів (ч.4 ст.5 Закону).
Разом з тим ч.3 ст.4 Проекту дозволяє вийти навіть за межі описаних рамок і ще більше розширити перелік об’єктів приватизації. Норми передбачають можливість придбати навіть майно, що знаходиться у власності СБУ чи ЗСУ. Для цього достатньо, аби воно «не забезпечувало виконання встановлених законодавством завдань». Майно заборонених до приватизації підприємств також може відчужуватись, якщо воно більше трьох років не використовувалось у виробництві. Здається, це достатній стимул для олігархів призначати лояльний менеджмент у певні державні структури, щоб загальмувати процес господарської діяльності й обернути підприємства на бездіяльні.

2. ВАРТІСТЬ БАГАТСТВА

За діючим порядком, потенційні покупці вносять плату у розмірі 10% від початкової ціни об’єкту приватизації (ч.4 ст.19 Закону). Проектом же «гарантійний внесок» буде знижено до 5% (ч.2 ст.14). На стартову ціну об’єкта впливатимуть навіть не оцінщики, а «радники». Швидше за все, йдеться про великі консалтингові фірми, що співпрацюють з транснаціональним капіталом чи фінансово-промисловими групами. Ст.19 Проекту містить украй розмиті вимоги до таких осіб (наприклад, «досвідченість радника у виконанні аналогічних завдань»). Кабмін може своїм підзаконним актом посилити вимоги, що звузить коло потенційних радників. Послуги таких осіб можуть оплачуватись з бюджету, а їх гонорар буде прив’язано до вартості проданих активів. Слід відзначити, що «радники» на відміну від адвокатів, аудиторів та оцінщиків не несуть юридичної відповідальності за свої дії. При цьому ФДМУ не позбавлений права знижувати стартову ціну активів (на 25%, на 50%, а потім ще більше).

Нинішнє законодавство дисциплінує покупців: у разі несплати коштів згідно з договором купівлі-продажу протягом 30 днів покупець сплачує неустойку в розмірі 20% ціни продажу об’єкта (ч.4 ст.29 Закону). Проект же пропонує учетверо знизити санкцію – до 5% (ч. ст.29 Проекту).

3. БЕЗ УЧАСТІ ТРУДЯЩИХ

Виключаються норми про надання пільг для придбання державного майна членам трудових колективів підприємств, а також про пріоритетне право трудових колективів на придбання майна своїх підприємств (зараз вони містяться у ч.2 ст.2 Закону). Стаття 25 Закону дозволяє претендувати на купівлю акцій у т.ч. скороченим працівникам і пенсіонерам. Відзначимо, що подібна форма участі працівників у приватизації існувала у країнах Центральної та Східної Європи і сприяла демократизації економіки.

Сьогодні ч.2 ст.12 Закону зобов’язує органи ФДМУ інформувати трудовий колектив підприємства про майбутню приватизацію у 5-денний термін. За нинішнім Законом до складу комісії з приватизації об’єкта входять за принципом однакового представництва представники господарського товариства, створеного членами трудового колективу підприємства, що приватизується, в тому числі й від представницького органу трудового колективу – виборного органу профспілки або іншого уповноваженого ним органу (ч.2 ст.13 Закону). Проект такої можливості не передбачає.

4. СКОРОЧЕННЯ

Не допускається звільнення працівників приватизованого підприємства з ініціативи нового власника чи уповноваженого ним органу протягом шести місяців від дня переходу до нього права власності, крім випадків приватизації об’єктів шляхом продажу без умов (частина 7 статті 26 Проекту). Стаття 26 Закону забороняє це в принципі протягом першого півріччя.

5. УСКЛАДНЕНИЙ КОНТРОЛЬ

Проект, як і нинішній Закон, передбачає відповідальність за недопущення представників ФДМУ на підприємство з метою перевірки стану виконання умов приватизації. Однак процедурні новації можуть ускладнити накладення штрафу за недопуск (його розмір передбачено у сумі 17 тис. грн). Необхідно, щоб факт недопущення працівників ФДМУ до перевірки підтверджувався складеним у присутності «відповідних правоохоронних органів» актом (ч.5 ст.29 Проекту). Однак, ким мають бути ці посадовці, не уточнюється. Приміром, інспектори праці у разі недопуску складають акт самостійно і «за можливості» пропонують його підписати об’єкту відвідування.

6. ОФШОРИ

Дослідження свідчать, що ще перша приватизація обленерго у 1998 році відбувалась за значного впливу офшорних компаній. Суттєвих інвестицій привласнені компанії не отримали. Згодом Уряд формально обмежив право «офшорних українців» претендувати на купівлю майна. Значного ефекту це не мало, оскільки власники вибудували заплутану павутину власності. У Проекті робиться спроба звузити можливості для набуття майна офшорними компаніями. Так, ч.2 ст.8 забороняє виступати покупцями особам, які зареєстровані в офшорній зоні, або особам, акції яких у сукупності більше ніж на 50% належать прямо або опосередковано таким особам (перелік таких зон визначає Кабінет Міністрів України) чи країнах, включених до списку FAТF. Відзначимо, що перелік «офшорних зон» є надзвичайно обмеженим і включає лише 35 країн. Існує схожий перелік, що включає «низькоподаткові» юрисдикції для цілей трансфертного ціноутворення. У другому переліку є такі популярні юрисдикції як Кіпр, а загальна кількість держав і територій – 65. Однак, як можна припустити, автори Проекту пропонують керуватися вужчим переліком.

Беззаперечним позитивом є те, що для визнання «офшорного» статусу покупця братиметься до уваги і факт опосередкованого володіння з боку офшорної компанії (у загальному обсязі до 50% акцій). Втім, варто розуміти, що резиденти, зареєстровані у Нідерландах чи Швейцарії, не підпадають під обмеження. Хоча у них існують «шкідливі податкові практики», а рівень інформаційної прозорості (як свідчать деякі рейтинги) вважається нижчим, аніж в Україні.

Показовою є постанова Вищого господарського суду України по справі «Західенерго», де вказано, що Кіпр не включений до переліку офшорних зон.  Більше того, вже зараз зрозуміло, що навіть проти «найбільш сонячних» офшорів обмеження не спрацює. На це вказує постанова Одеського апеляційного господарського суду від 21.01.2016 року. Було визнано законною приватизацію на користь підприємства, яке управляється компанією, зареєстрованій на Белізі. Справа у тому, що саме в момент приватизації засновником покупця була фізична особа, а вже потім юридична особа-покупець змінила склад своїх засновників, долучивши офшорну компанію. Логічно встановити правило, за яким приватизовані підприємства не мають права переходити під контроль офшорних компаній і в майбутньому.

7. ДЕРЖАВА-АГРЕСОР

Сьогодні покупцями не можуть бути юридичні особи, власником будь-якої кількості акцій (часток, паїв) та/або кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є резидент держави-агресора (ч.3 ст.8 Закону). Проектом послаблюється це обмеження: компанія-покупець не допускається до приватизації, лише якщо така компанія на 10% і більше належить резиденту держави-агресора (ч.2 ст.8 Проекту).

8. СПОРИ

Як і сьогодні, спори, пов’язані з приватизацією, можуть бути перенесені до арбітражу в іншій юрисдикції (Стокгольм). Окрім того, встановлюється строк позовної давності у три роки (ч.2 ст.30 Проекту). Показово, що зараз Генеральна прокуратура України порушила питання про оскарження купівлі акцій «Київгазу», «Київенерго» і «Київводоканалу» (вартість майна була занижена у 4 рази). Набуття права власності офшорними компаніями, близькими до холдингу «ДТЕК», сталось давніше, аніж три роки тому. «Запорізький алюмінієвий завод», куплений росіянами через кіпрські фірми, було повернуто державі теж через значно пізніше після придбання.

Строк оскарження приватизації варто було б прив’язати до строку виконання зобов’язань покупцем: він може складати 5 років (ч.3 ст.27 Проекту). Отже, строк позовної давності у таких справах не може бути коротшим за 5 років.

isometric-factory-vector-icons

ЧИ СПРАЦЮЄ?

1) Ефективність. Аналітичний огляд «Is Privatization Working in Ukraine?» (2015), наводить статистику щодо продуктивності підприємств після приватизації. Ефективність приватизованих фірм підвищилась не суттєво і гірше, аніж, скажімо, в Румунії та Угорщині. На іноземних підприємствах спостерігається вище зростання продуктивності, але і рівень скорочень тут теж був у рази більший. Хоча поділ на українські й іноземні компанії є доволі умовним: експерти звертають увагу, що більшість «іноземних інвесторів» – це українські офшорки. Парадоксально, але підприємства, що належать росіянам, експерти оцінюють як більш ефективні, аніж  приватизовані представниками інших країн.

2) Безпека. Зберігається ймовірність того, що всупереч задекларованим крокам по мінімізації впливу Російської Федерації на економіку, результат буде малопереконливим. Росія може скористатись слабкими запобіжниками проти офшорів. Ще у 2009 році констатувалось, що росіяни інвестують в Україну через офшорні підрозділи та інвестиційні компанії, розташовані на Кіпрі, Нідерландах та Британських Віргінських островах. «Іншими словами, росіянам стало легше інвестувати в Україну з офшорних зон, ніж з їхньої рідної країни», — відзначалось у публікації Пан-європейського інституту.

3) Доходи. План по наповненню бюджету внаслідок приватизації щорічно виконувався приблизно на 1%. Керівництво ФДМУ вже повідомило, що новий закон про приватизацію дозволить продавати об’єкти навіть за 1 гривню у разі кількаразової уцінки. Залишається сподіватись, що прийняття закону принесе казні кілька нових гривень. Здешевлення приватизаційних процедур (див. блок 2 «ВАРТІСТЬ БАГАТСТВА») теж суперечить цілям наповнення бюджету.

Приватизація на пропонованих умовах може обернутись шаленим зростанням соціальної нерівності, незалежно від її проведення українським чи транснаціональним капіталом. Лякає, що при владі знаходяться люди, які не знають, навіщо державі власність і як її можна ефективно використати. Курс влади на приватизацію свідчить, що якоїсь стратегії розвитку вона не має. Віра у чудодійну силу вільного ринку поставить суспільство у ще більшу залежність від інтересів багатіїв. Слабший контроль держави за економікою означає про її неготовність виконувати соціальні зобов’язання, передбачені Конституцією.

 

Віталій ДУДІН,
«Соціальний рух»

Залишити підпис за реєстрацію партії