Проведення з’їзду соцпартії, який відбувся 8 червня, коментують члени СПУ та представники ГО «Соціальний рух». Видається, що призначення Киви не є завершальним актом: суди за партію точитимуться, а якщо ні, то вона буде перепродана новому бенефіціару.

Іван БОКИЙ, письменник, народний депутат трьох скликань від СПУ:

– Ніякого з”їзду не було, а отже й ніякого лідера нема. А що є? Є інтриги різних приблуд після рішення Вищого адмінсуду, який партія виграла і зробила цих приблуд нулями. От вони і граються в шосту палату і смішать народ. Партія із зрозумілих мені причин у тяжкому стані, але з глузду не з’їхала, щоб вдаватися до послуг нових приблуд.

Ігор ПАНЮТА, член СПУ, активіст ГО «Соціальний рух»:

– З’їзд був фіктивним – більшість його учасників ніколи в Соцпартії не працювали. За призначенням Іллі Киви стоїть олігарх Петро Устенко, який претендував на головування, але був виключений з партії. Такою стала його реакція на рішення суду, що було не на його користь. Це може бути пов’язано з позачерговими виборами, а саме з подальшим перепродажем партії. З таким лідером партія працювати не може. Ніхто не знає Киву. Дивлячись як ЗМІ це підхопили, за цим можуть стояти ресурси Арсена Авакова. Вже не перший місяць відбувається силовий «віджим» партії, зокрема, були втрачені офіси у Києві.

Денис ПІЛАШ, політолог, активіст ГО «Соціальний рух»:

– Заява Киви про головування в СПУ — прикрий фарс, яким завершується історія сили, яка ще півтори десятки років мала репутацію найчеснішої з числа партій України. Коли вона була принциповою опозицією олігархічному режиму Кучми, чимало людей покладали великі надії на цю силу, що гордо тримала знамена демократичного соціалізму. Однак вона розміняла можливість бути партією трудящих класів на пости у буржуазних коаліціях, перебігаючи з однієї до іншої. За що й поплатилась втратою низової підтримки. Після відходу Олександра Мороза вона була розколота між двома малоприємними олігархиками, кожен з яких претендував на власність на СПУ — між Рудьковським і Устенком. Зайве нагадувати про політичні траєкторії колишніх «соціалістичних» «міністрів-капіталістів» на кшталт Луценка чи того ж Рудьковського. Йдучи на останніх парламентських виборах у кишеньковому одноденному проекті останнього (Блоці лівих сил) чи взагалі у списках партії Ляшка, деякі члени СПУ опускались ще далі. Числу відколів від СПУ не було кінця. От Мороз створив партію «Соціалісти» і поставив на чолі її динозавра Цушка (що вже не обіцяло їй особливих політичних перспектив), але зрештою і в того цей проект «віджала» команда екс-регіоналів на чолі з Леонідом Кожарою. Сама ж Соцпартія стала жертвою агресивної антикомуністичної кампанії влади (і превентивної зачистки лівих і/чи інакомислячих) — Мін’юст вирішив заборонити її на основі того, що на її старій емблемі (яку насправді змінили ще кілька років тому) були присутні молот і колосок, який при великому бажанні можна оголосити «стилізованим серпом».

Чи варто взагалі коментувати прихід у ліву партію, хай навіть настільки дискредитовану, хай навіть захоплену самозванцями, Киви — ультрареакціонера, поціновувача Муссоліні, людини Корчинського та Авакова, яка отримала сумнівну відомість, обіцяючи «знищувати» усіх, хто здається йому «наркоманами», «збоченцями» чи «сєпарами»? Мабуть, найближчий міжнародний відповідник Киви — чинний президент Філіппін, одіозний Родріго Дутерте. Він з гордістю називає себе «карателем», бо його «коник» — також «боротьба з наркотиками» (з недавніх пір — також з терористами). Дутерте провадить її за допомогою тортур і позасудових вбивств, продовжуючи вбивати тисячі звичайних людей, які не мають жодного стосунку до наркомафії, але трапляються на шляху улюблених президентом «ескадронів смерті». Типовий правий популіст (а також скандаліст і сексистський жінконенависник), Дутерте попервах теж оголошував себе ледь не лівим й обіцяв укласти мирну угоду з маоїстськими повстанцями; натомість його президентство обернулося ще жорстокішими репресіями проти власних громадян, профспілок і лівих.

Віталій ДУДІН, активіст ГО «Соціальний рух»:

– Вочевидь, СПУ володіє такою енергетикою, що, вперше почувши про неї на з’їзді, Ілля Кива захотів її очолити. Або ж він заслуговує на медаль за успішне виконання завдання: ще вчора він вдавав фаната Мусоліні.

Я вважаю, що це є проявом остаточної монополізації політики олігархами. Ідеологія СПУ, безсумнівно, відповідає світогляду й інтересу більшості населення України. Не дивно, що засновник ультраправої СНПУ Ярослав Андрушків наприкінці своєї політичної кар’єри закликав голосувати за лідера СПУ на виборах президента. Її погубив ситуативний, як здавалось очільникам, союз із Януковичем. Тому провладні олігархи так борються за цей бренд. Тим більше, ліва партія є атрибутом будь-якої цивілізованої країни. До того ж нема сенсу плодити чергову праву партію. Підконтрольна владі СПУ допоможе розмити електорат олігархо-ОпоБлоку. Цим функція СПУ і скінчиться.

Певною мірою, Кива-голова – це логічне продовження багаторічної деградації СПУ. Можна називати це апофеозом постмодерну або оголошенням війни здоровому глузду. Я б назвав це кризою внутрішньопартійної демократії. Коли низи розгублені, можна робити з партією, що завгодно: укладати альянс з регіоналами, призначати головою Киву та робити її символом рожевого єдинорога. Політика нагадуватиме перетасування колоди з відомих медіа-персон. Змінити це можуть лише маси, що контролюватимуть політсилу. Можливо, Кива-руйнівник виконає історичну місію – подарує красиву смерть цьому проекту.