У романі «Трон орла» покійного класика мексиканської літератури Карлоса Фуентеса Мексика напередодні президентських перегонів 2020 року охоплена протестами, політичними вбивствами та інтригами. У реальному житті кампанія перед президентськими та парламентськими виборами 2018 року зажила сумнівної слави ледь не найжорстокішої за всю нещодавню історію країни – за останні півроку було вбито щонайменше 136 політиків, у тому числі 48 кандидатів на різні посади; сотні інших не стали ризикувати і зняли свої кандидатури. Останню з жертв вбили прямо напередодні голосування — 1 липня. Жертвою стала активістка лівої Партії праці Флора Ресендис Гонсалес. Її застрелили недалеко від свого будинку в муніципалітеті Контепек штату Мічоакан. Гонсалес померла в госпіталі. На думку представника Партії праці Рехінальдо Сандоваль, вбивство могло бути способом залякати місцеве населення в день виборів. Ще показова ситуація – напередодні виборів за підозрою у смертельному замаху на кандидата в мери було затримано поліцейських і чиновників муніципалітету Окампо. Така задушлива політична атмосфера відображає численні проблеми Мексики, які новообраний президент обіцяє вирішити в інтересах нужденної більшості населення, поборовши «мафію влади». У своїй першій публічній заяві в якості переможця виборів Лопес Обрадор заявив, що головними завданнями його адміністрації буде боротьба з корупцією і безкарністю.

Від мера Мехіко до «мексиканського Ющенка»

Більша частина політичної кар’єри Андреса Мануеля Лопеса Обрадора пройшла у Партії демократичної революції (ПДР), створеної мексиканськими лівими, які у 1988 р. підтримували кандидата у президенти Куатемока Карденаса. Тому тоді не вдалося подолати адмінресурс партії влади, та згодом він переміг на перших демократичних виборах глави столиці країни – Мехіко. З того часу цю посаду обіймали виключно представники ПДР; третім із них протягом 2000-2005 років був Лопес Обрадор. На чолі одного з найбільших мегаполісів світу він здобув загальнодержавну популярність за свої соціальні програми, розвиток інфраструктури та розбудову міста.

Президентом АМЛО став із третьої спроби – раніше він уже висувався на виборах 2006 і 2012 років. І обидва рази, на думку його прибічників, перемагав. Виборча система в Мексиці корумпована та недосконала; оскільки тут немає другого туру, президентом стає людина, яка набрала найбільше голосів у першому. Під час виборів 2006 року АМЛО як кандидат від альянсу лівих сил «Коаліція на благо всіх» впевнено лідирував за опитуваннями, однак наприкінці обрахунку голосів, під час обробки останньої чверті бюлетенів, його перевага на 3% різко змінилась відставанням на півпроцента від правоцентристського опонента Феліпе Кальдерона.

Підозри в безсоромних фальсифікаціях призвели до мирних акцій громадянської непокори, що отримали назву Революції кактусів. Журналісти проводили аналогії з Помаранчевою революцією в Україні та навіть називали сивочолого АМЛО «мексиканським Ющенком». Проте, попри мільйон демонстрантів на вулицях Мехіко та «альтернативну інавгурацію» Лопеса Обрадора в якості «легітимного президента», Федеральний виборчий трибунал відмовився переглядати результати виборів. Не пощастило кандидатові лівих і на наступних виборах 2012 р. – хоча тоді розрив від переможця перегонів Енріке Пенья Ньєто був помітно більшим, АМЛО знову оголосив голосування підтасованим (добре відомими були масові підкупи виборців переможною Інституційно-революційною партією). Втім, після перерахунку половини бюлетенів, було підтверджено офіційні результати.

Вибори: коаліції та результати

Після чергового другого місця на виборах 2012 р. Лопес Обрадор покинув свою Партію демократичної революції та перетворив передвиборний Рух національного відродження (МОРЕНА) на нову партію. До виборів 2018 року ця сила створила електоральну коаліцію «Разом творитимемо історію» з ще лівішою Партією праці (створеної у 1990 р. з ініціативи переважно маоїстських активістів) та неочікуваним союзником в особі соціально-консервативної й євангелічно-християнської Партії соціальної солідарності. На цих перегонах АМЛО перейшов до поміркованої та примирливої риторики, говорячи про платформу національного примирення.

Цього разу невдаха попередніх виборів легко здолав своїх конкурентів. Дві інші широкі коаліції – «Фронт боротьби за Мексику» (правоцентристська Партія національної дії + лівоцентристські Партія демократичної революції та Громадянський рух) та «Усі за Мексику» (центристські Інституційно-революційна партія та Новий альянс + консервативна Екологістська зелена партія Мексики) – висунули «технократичних» кандидатів: відповідно Рікардо Анайю, щодо якого ведеться розслідування на рахунок відмивання грошей, та Хосе Антоніо Меаде, який займав різні посади в дискредитованому уряді чинного президента. Вони мало зацікавили виборців, а досвід перебування їх партій при владі не обіцяв змін до кращого.

Оскільки колишня перша леді Маргарита Савала, що відкололася від Партії національної дії після номінації Анайї, зняла свою кандидатуру, єдиним кандидатом не від партійних коаліцій лишився одіозний екс-губернатор Хайме «Ель Бронко» Родрігес, що запам’ятався закликами повернути смертну кару та «рубати злодіям руки», а також публічним виступом, у якому «зруйнував Різдво», сказавши дітлахам, що Санта-Клаус – це насправді їхні батьки. У результаті, за попередніми результатами, Анайя набирає менше 23% голосів, Меаде – більше 15%, а Родрігес – 5%.

На парламентських виборах теж лідирує коаліція «Разом творитимемо історію». На виборах мера Мехіко – старої вотчини АМЛО – перемагає його союзниця за рухом МОРЕНА Клаудія Шейнбаум, яка стане першою жінкою на чолі столиці Мексики.

Між Україною і Лаосом: корупція і злидні

Вважають, що Лопес Обрадор може стати першим лівим президентом Мексики – принаймні з часів Ласаро Карденаса, котрий у 1938 р. націоналізував нафтову галузь. Його програму, збудовану на протиставленні «мафії влади» та «народу» порівнюють як з лівопопулістськими політиками інших латиноамериканських держав, так і з Берні Сандерсом у США і Джеремі Корбіном у Великій Британії.

Заклики АМЛО знаходять відгук у країні, яку роздирають корупція та соціально-економічна нерівність. Мільйони мексиканців невдоволені курсом чинного президента Енріке Пенья Ньєто та його Інституційно-революційної партії, яка у ХХ столітті незмінно правила країною упродовж 71 року, а повернувшись до влади у 2012 році знов демонструвала схильності до такого ж сумнозвісного «м’якого авторитаризму». Мексиканський істеблішмент, у якому переважають представники цієї партії, пронизаний корумпованістю. За Індексом сприйняття корупції Transparency International Мексика у 2017 році знаходилася на 135-му місці – між Україною та Лаосом. Звинувачення у масштабній корупції, хабарах і розбарюванні бюджетних коштів висувають до нинішньої дружини президента, багатьох високопосадовців і 17 екс-губернаторів. Найгучнішою є справа губернатора штату Веракрус Хав’єра Дуарте, який розікрав з бюджету десятки мільйонів песо і може бути причетним до розправ з журналістами масових вбивств.

За роки глобальної економічної кризи кількість людей у Мексиці, що живуть за межею бідності, зросла до 53 мільйонів. Ринкові реформи Пенья Ньєто (зокрема, лібералізація державної нафтодобувної компанії «Пемекс») поглибили поляризацію, та не дали обіцяних ним економічних наслідків. Тож Лопес Обрадор збирається переглянути деякі з неоліберальних заходів попередника, як-от «освітню реформу», що вдарила по профспілкам педагогів, та «трудову реформу», від якої постраждала і решта профспілкового руху. Це завдання, імовірно, ляже на плечі прогнозованої наймолодшої міністерки в уряді – випускниці Національного автономного университету Мексики та Берклі, 30-літньої Луїзи Марії Алькальде Лухан з партії МОРЕНА. Інший важливий момент – новообраний президент збирається перевірити на предмет корупційності контракти, укладені компанією «Пемекс» із приватними корпораціями, та винести на референдум відкат «енергетичної реформи» попередника, що запустила приватний капітал у цю сферу.

Новообраний президент взагалі щедрий на обіцянки: економічне зростання, забезпечення безкоштовної освіти та медицини, створення нових робочих місць і програм розвитку країни завдяки протекціоністській політиці, підвищення зарплат і пенсій за рахунок більшого оподаткування найбагатших і одночасного скорочення бюрократичних видатків (бюджетна економія на зарплатах чиновників, у тому числі його власній, перетворення офіційної резиденції президента Лос Пінос на соціальний центр, скасування найдорожчого інфраструктурного проекту попередника – побудови нового аеропорта Мехіко). Опонентам нескладно ловити Лопеса Обрадора на суперечностях і закидати йому, що він часто обіцяє взаємовиключні речі.

Критики справа вважають його «безвідповідальним популістом» і «новим Чавесом», який почне націоналізацію, розлякає інвесторів, зневажить демократичні інститути, а на додачу ще й не зможе знайти союзників у регіоні, де «лівий поворот» змінила хвиля перемог консерваторів – і таким чином приведе країну до кризи, подібної венесуельській. Критики зліва ж звинувачують у відступі від власних ідей і «ліберальному реформізмі». Зокрема, ліворадикальний рух сапатистів, який із 1994 року здійснює свій антикапіталістичний експеримент у населеному народами майя штаті Чьяпас, завжди відмовляв «лівому кандидату» у підтримці: у 2006 р. на противагу виборам вони влаштували антикампанію з турне по країні їх речника субкоманданте Маркоса в образі «делегата 0», а в 2018 р. намагалися висунути в президенти знахарку з народу науа Марію де Хесус Патрісіо Мартінес, акцентуючи увагу на виключеності корінного населення, яке рідко допускають до прийняття політичних рішень (хоча один з найвизначніших мексиканських президентів ХІХ ст. – Беніто Хуарес – був індіанцем-сапотеком). Відповідаючи на критику, Лопес Обрадор вже встиг пообіцяти проводити кожні два роки референдуми, на яких громадяни зможуть висловити йому вотум недовіри та достроково припинити його 6-річний президентський термін, якщо президент не задовольнятиме їхні вимоги.

Страх і ненависть

Цього року виповнюється півсторічний ювілей буремного 1968-го, коли майже весь світ сколихали протестні виступи молоді. У Мексиці, як і в Чехословаччині, ці поривання до свободи були брутально придушені. Напередодні відкриття Олімпіади-68 у Мехіко силовики (у тому числі снайпери з президентської гвардії) розстріляли мирну демонстрацію студентів, які протестували проти репресій і порушення університетської автономії. У тій «бійні Тлателолько» загинуло кількасот протестувальників, а влада Інституційно-революційної партії залишилась непорушною.

Символічно, що сходження до влади нинішнього президента від ІРП Енріке Пенья Ньєто студенти зустріли масовими протестами руху Yo Soy 132 («Я — 132-й»), а його правління супроводжували зловісні нагадування про трагедію мексиканського студентства. Адже найсерйознішим скандалом часів його президентства стало викрадення і вбивство 43 студентів педагогічного коледжу, що саме прямували на марш з нагоди річниці розстрілів 1968 року. Співучасниками цього злочину були тамтешній злочинний синдикат і поліцейські, а ймовірними замовниками – влада Ігуали. Та вбивства студентів на цьому не закінчились. Цієї весни ще троє студентів стали випадковими жертвами наркокартелю; член останнього, за сумісництвом місцевий репер, розчинив їх тіла в кислоті.

Це показова ситуація для багатьох штатів сучасної Мексики – держава не може дати раду численним злочинним картелям, що контролюють наркотрафік та торгівлю людьми. Впливові чиновники, поліцейські офіцери та «легальні» бізнесмени безпосередньо пов’язані з організованою злочинністю. А тих політиків, які відмовляються співпрацювати, фізично «зачищають». Країна поступово занурюється у стан неоголошеної громадянської війни за участі озброєних банд наркокартелів. Масові вбивства, вчинювані злочинними угрупуваннями, можуть забирати сотні життів мирних жителів за раз – як у Сан-Фернандо та Дуранго у 2011 р. А гучно задекларована «війна з наркотиками», у якій силовики так само не рахуються із життями цивільних, обернулася на справжню катастрофу.

Ключовою обіцянкою чинного президента Пенья Ньєто було розв’язання цієї проблеми – він обіцяв, що насильницьких смертей у країні стане менше на 50%. Насправді ж навпаки – у 2017 р. у Мексиці було зафіксовано найвищий рівень вбивств за весь час ведення офіційної статистики (з 1997 р.) – 29168 (загалом за останнє десятиліття у країні було вбито близько 200 тисяч чоловік). При цьому лише 2% злочинів розкриваються. З огляду на такий розгул злочинності і беззаконня, закономірно, що уже на початок 2017 р. рейтинг підтримки президента впав до 12%.

Лопес Обрадор закликає «досягти миру і покласти край війні» «обіймами, а не кулями», припинивши безкарні вбивства та викорінюючи соціальні причини злочинності та насильства. Проте схоже, що і він не має чіткого бачення того, як можна безпосередньо побороти наркомафію. Його пропозиції амністії для ув’язнених наркоторгівців, які погодилися співпрацювати, критики вважають капітуляцією, а ідею залучити до мирного врегулювання в країні папу Франциска, генсека ООН Антоніу Гуттереша та міжнародні організації – нереалістичною.

Північний сусід

 «Нещасна Мексика – так далеко від Бога і так близько до Сполучених Штатів», – відома цитата, що приписується мексиканському диктатору Порфіріо Діасу, але ймовірніше належить журналісту Немесіо Гарсія Наранхо. Цей афоризм заграв новими барвами у часи президентства Дональда Трампа, котрий під час передвиборчої кампанії зробив із мексиканців цапів-відбувайлів та обіцяв збудувати монументальну стіну вздовж кордону з Мексикою, «яка сама за неї і заплатить».

Звісно, погрози Трампа змусити південних сусідів платити за «Великий мексиканський мур» виглядали голослівними, та становище мігрантів з Мексики та інших латиноамериканських країн за нового американського президентства дедалі погіршувалося. Депортації зі США нелегальних мігрантів (половину з яких становлять громадяни Мексики) почастішали, а їх дітей позбавили захисту за програмою DACA. Піком антиміграційної політики республіканської адміністрації стала нещодавня зухвала практика примусового розділення родин нелегальних мігрантів. Ще більше непевності в американсько-мексиканські відносини вносить перегляд очільником Білого Дому торговельних угод – зокрема, підвищення мит і погрози відмовитись від оновленої угоди про НАФТА (Північноамериканська зона вільної торгівлі, до якої США входять разом із Канадою і Мексикою).

Недивно, що президента Пенья Ньєто критикували за те, як старанно він уникав ставити незручних питання і критикувати свого колегу із США під час візиту того до Мексики в 2016 році – тим паче, що така поведінка не попередила кризи у дипломатичних відносинах між двома країнами наступного, 2017, року. Натомість колишній президент Мексики Вісенте Фокс Кесада, свого часу близький союзник Джорджа Буша-молодшого, став одним із найгучніших критиків Дональда Трампа у світі, записуючи регулярні відеозвернення, в яких відверто глузував із кандидата, а згодом президента США. Лопес Обрадор також різко критикував нову політику США як «расистську та антигуманну», вимагав перетворити консульства Мексики на пункти захисту прав латиноамериканців, обіцяв жорсткіше відстоювати інтереси мексиканців перед Вашингтоном і навіть видав книгу з красномовною назвою «Слухай, Трампе» (¡Oye, Trump!).

Утім, попри все це, президент Трамп не забарився із поздоровленнями з обранням АМЛО президентом і повідомив, що йому не терпиться попрацювати з ним на благо обох країн. Хоча ідеологічно ці двоє політиків є протилежностями, у «найбільш антимексиканського» президента США і «найбільш антиамериканського» президента Мексики є спільний друг, здатний налагодити між ними діалог – це екс-мер Нью-Йорка Руді Джуліані, якого Обрадор запрошував колись у Мехіко поділитися досвідом щодо боротьби зі злочинністю (і заплатив за це чималі гроші).

Новообраний президент Мексики отримує 125-мільйонну країну, яка перебуває у критичному стані. Його прибічники розглядають його перемогу як один з поворотних моментів у історії країни – на кшталт Війни за незалежність, Війни за реформу Беніто Хуареса та Мексиканської революції, що відбулася століття тому. Скептики ж сумніваються, що він зможе виправити ситуацію. У будь-якому разі, кардинальні зміни в 11-й за населенням країні світу матимуть суттєві наслідки як для латиноамериканських держав, так і для США.

Денис Пілаш, Соціальний рух

Скорочений варіант на Громадському